Привіт, моя Леле. Чого не можу сказати про себе… З деяких пір я поганий і сам себе не впізнаю. Даються взнаки безсонної ночі. Людина до всього звикає і навіть до гуркіту в небі. Прокидаєшся від хлопків-пострілів, швидше за все це працює ППО, чуєш у небі гул чи то літак летить, чи ракета, яка за рахунком не знаю, їх давно вже ніхто не рахує. Просто лягаєш спати і якщо вранці прокинувся, значить ракету збили, або вона прилетіла не до тебе… Я не боюся за себе, зараз не до цього. Мої думки тільки про тебе… Як ти? Чим зараз займаєшся? Ти така розумниця і така самостійна! Я знаю, як важко тобі це дається і ти готова зірватися і розплакатися, але ти не дозволяєш цього собі і я пишаюся тобою і дивуюся. Звідки в тобі стільки сміливості та стільки сили в такому тендітному тілі…?
Вибач мені за цю війну. Я знаю, що не в змозі повернути час назад або силою волі змусити ворога скласти зброю або відвернути ракету. Знаєш який зараз час? Час героїв та титанів! Зараз кожен, хто сильний, став ще сильнішим у сотні разів. Наразі швидко подорослішали діти, у яких вкрали дитинство. Швидко постаріли мами та батьки… Ти ж знаєш, що моїх вже немає… Є сестричка, але вона далеко і я відчуваю, що один на білому світі… Звичайно, у мене є ТИ… Точніше це я змусив себе повірити, що ТИ є саме в мене і ти Моя. Хоча в житті свої розклади і я можу ніколи не дізнатися які ніжні твої обійми і як солодкі поцілунки…
Моя фантазія і моє бажання віддано тебе любити — нехай навіть без відповіді. Так, це трагічно і в одночас цілющє для самотнього, чоловічого серця. Ми живемо в дивовижному світі, де все неможливе — можливе і я вірю в нашу з тобою зустріч, нехай, навіть не в цьому житті… Звучить дивно і багато хто помітить, що сумно… Вони просто не знають скільки життів я вже знаю тебе і шукаю за всіма вимірами. Мене можеш зрозуміти тільки Ти, а для мене це найголовніше. Ти так само реальна, як мій пульс чи вдих. Я стільки разів зустрічав тебе і волею долі і за неймовірних обставин втрачав знову і був відкинутий у пустелю самотності, але щоразу я вирощував знову і знову квітку нашого кохання і поливав її своїми мріями і сподіваннями. Пам’ятаєш, як ти того року сильно хворіла, а потім одужала в одну мить? Це я віддав тобі свої сили та молитви і мало не звільнив свого янгола-охоронця, який не хотів мене кидати і їхати до тебе на допомогу у відрядження. А пам’ятаєш, як хтось у порожній кімнаті вигукнув твоє ім’я і ти різко обернулася і навіть відгукнулася, але нікого не було і знайомі кажуть, що не можна на таке відгукуватись – це не на добро? Не вір їм. Це був я, який фантомом своєї свідомості розшукав тебе крізь натовп часу та відстані. Я завжди поряд, навіть якщо ти з іншим… Але я — лише з тобою. Якщо повіриш у нашу зустріч, як вірю я і з неймовірною силою бажання яке є і в тебе теж змусиш обертатися годинникову стрілку у зворотному напрямку, то ми обов’язково зустрінемося! Ми стільки пройшли та стільки витримали! Не бійся війни, вона не сильніша за мою любов до тебе. Заплющи очі, прислухайся, чуєш шелест вітру і ледь помітні звуки за вікном? Це я кличу тебе. Почуй мене і відгукнися. Ти — світло мого сонця та моє серцебиття. Поки я живий, я люблю і завжди буду…
Твоя тінь і твій вічний охоронець.
Костянтин Деркул
06.07.2022